shperk | Простые воспоминания

спогади М.Барбона (Зазим'є)
Моя мати якось у 1919 році їхала пудводою (возом) через вулицю Кузнєчну в Києві (зараз – Антоновича). Тоді якраз денікінці вчинили там великий жидівський погром – вулицею літало пір’я з розпоротих жидівських перин та подушок: шукали гроші. Одному старому жидові прямо на очах матері та інших перехожих денікінці випустили кишки – просто серед вулиці. Вона їхала через Ланцюговий міст, на якому п’яні денікінські офіцери, що саме пограбували хоральну синаґоґу, співали „двуґлавий орьол”. Побачивши бабу на пудводі, вони кинули їй дзеркало і тюк якоїсь смугастої матерії. Дзеркало мати повісила в хаті, а з тієї матерії зробила занавєски на вікна.
Під час Голодомору зазимці рятувалися прихованими запасами, якими торгували в Броварях на базарі. Тоді був великий Троїцький базар коло Троїцької церкви на Розвилці – зразу за пам’ятником Шевченку. Там іще був розворот трамваю до Києва – колію ще за царя побудували белґійські інжинери. Броварці запасів не мали – на базарі вони продавали відра лушпайок від картоплі – і тоді таке купляли і їли! Через те зазимці і мешканці інших довколишніх сіл прозвали броварців „лушпайниками”. Мати деякий час жила у сестри в Броварях і потім казала: не їдь до них, що ти з тих лушпайників візьмеш.
На базар в Броварі їхали пудводою через ліс. Я прив’язував себе за ногу до пудводи – боявся що мене вкрадуть і з’їдять. Батько казав: дивись, пустять тебе жиди на ковбасу.
Жидів у Броварях було чимало: переважно ремісники, торгівці. У провулках за сучасною Прокуратурою була гарна кам’яна синаґоґа, де за совєцьких часів зробили кінотеатр. Нас, зазимських школярів, туди возили на фільми: „Чапаєва” та інші. Після зазимських хат, синаґоґа здавалась нам справжнім палацом.
Одного разу моя мати поїхала продавати сало, яке загорнула у старі потрьопані занавєски. На базарі вона дала мені пару копійок – купити кольорові олівці, однак кзагадала далеко не відходити, щоб не вкрали і не з’їли. За пару хвилин вертаюсь: аж її обступмв натовп жидів і кричать: погромщиця! Петлюровка! Ми зараз міліцію визвем, поїдеш на Соловки! Виявилось, що та смугаста тканина – то жидівське богомілля, яким вони накриваються у синаґозі під час молитви. Природньо, жиди сприйняли як наругу те, що жінка загорнула у цю тканину сало, ще й запідозрили її в участі у погромі. Якийсь дідок каже: тікай звідсіля до чорта, швидше! Мати мене схопила і ми поїхали додому. Батько як довідався про те, що сталось, наказав ту тканину спалити, боялися обшуку.
Via polar_bird